Дивним створінням мені видається лялька на нитках. Поглянеш на неї з далеку – ніби і жива, рухається, іноді говорить. А підійдеш ближче та придивишся пильніше, то рухається вона лише тому, що рухає її хтось інший, чиясь чужа
рука. Сама по собі та лялька тільки й вміє, що лежати неживою іграшкою.
Та ось у чому питання: чи розуміє вона це? Можливо, вона й не бачить тих ниток, що непомітно зачеплені за її тіло, і не відчуває подиху ляльководу за своєю спинною і думає, що її дії підпорядковуються лише їй самій.
А ось і інші ляльки! Вони відрізняються за формою, одягом, ролями, але вони всі однакові. І будиночки їх різні, проте несправжні, а виходить – схожі. І весь світ їх – це лише один ляльковий театр, в якому події розвиваються за бажанням ляльководів.
А знаєте, що цікаво: не тільки ляльководи керують ляльками. Уподібнюючись своїм власникам, ці маріонетки керують іншими маріонетками. От і виходить, що весь світ цих лялькових ляльководів пронизаний нитками, обплетений ними мов павутиною.
А ми дивимося на нього, сміємося з їх сліпої покірності, радіємо, що Бог створив нас вільними людьми. І за цим сміхом ми не відчуваємо, як ледве помітно, все наше тіло смикається туди, куди смикаються нитки в руках ляльковода.
13.08.2016 N. T.