"Нехай краще мене ненавидять за те, ким я є, ніж люблять за те, ким я не являюся" © Курт Кобейн

Вже майже тиждень слухаю про те, ким мені треба бути та як себе поводити, щоб  асимілюватися з соціумом. Закони джунглів, все таке: або ти, або тебе. Треба бути вовком, аби вижити.

Чорт забирай, а якщо я не хочу бути вовком, а хочу залишатися людиною! Що гідного в тому, аби йти по трупах, як по червоній доріжці та ще й вимагати собі за це Оскара?! Я не бачу нічого хорошого в тому, аби на потіху суспільства ставати частиною його лялькового театру. Така собі маріонетка, яке нахилиться туди, куди вітер дне, або куди потягне за нитки лялькар. Якщо зараз епохи толерантності, то будемо поступатися місцем в метро, якщо часи Wall street, то виростемо ікла та завиємо по вовчи. Сьогодні ми радикали, завтра ліберали...

Прекрасне ж суспільство, в якому принципи повинні керуватися погодними змінами суспільних настроїв! Як велике червоне яблуко, що має апетитну оболочку, а всереденні давно прогнивше та ще й червяки в ньому копошаться. 

Я не хочу інтегруватися з тим, що не має ніякої цінності! Я не хочу ламати себе на потіху іншим! Я не хочу бути серед тих, хто постійно хоче мене змінити, і не хоче сприйняти моїх тарганів, як належне. І в чому, власне кажучи, парадокс: з моїми тарганами ми знайомі ледве не з народження, а з вами всіма — не так вже й давно. І ви, можливо навіть не сторінки, а абзаци мого життя, хочете ввести дихлофос в мою голову?!

Знаєте що, леді та джентельмени, ІДІТЬ ДО ДІДЬКА!

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.