Цікаве насправді питання: що я тут роблю? А чи не все одно? Зараз таргани в моїй голові, демократично проголосувавши, сказали писати. І не просто писати, а писати там де немає знайомих і незнайомих, де майже ніхто це не прочитає. Писати так, потіком думок, про все, що накипіло, що хочеться сказати неозвучивши.

Така собі сповідь, де ти і грішник, і священик. Залишу це тут. Збережу, аби не було можливості спалити листи і таким чинном, стерти свої помилки та переживання. Якщо хочеш в подальшому оминати ті ж самі граблі, то краще зараз давати їх текстовий портрет. 

А може, відкиваючи свою душу, я сама відкрию в собі щось нове. Може якийсь Всесвіт таки прихованний в мені, і тільки і чекає, коли я, одягнувши скафандр, почну його досліджувати.

Тоді вперед! Хьюстон, залшайся на зв'язку!

Ти даруй йому життя, яке він забажає.
В ту ніч же він втече аж за небокрай.
В ту ніч же він зведе мости через простір,
Аби якнайскоріше подолати космос.
Аби віднайти в глибиннах Всесвіту,
Найцінніший скарб захищений кометами,
Найдивніший тромбоцит у венах Буття.
Він шукає те, що ми звем сенс життя.
Night Tramp